Видатні постаті Чернігівщини: МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ
«Осінь горіла на сонці. Як сильна рудоволоса жінка в блакитній шовковій сукні. Молоді липи вже роздяглись й стояли голі, мов діти у своїй безсоромності. Зате під ними скакав вогняними язичками скручений лист і поривався кудись летіти. Особливо гарні були клени, тепер такі легкі. У своїй прозорій жовтизні вони нагадували рум’янець сухотниці. Щось світилось в них ніжне, сумне і безнадійне. А між галузок ховалось таке неймовірно блакитне небо, що ми переводили очі на чисті простори... Блакитний шовк неба покрився мереживом чорних гіллячок, ніби ажурною мантильєю»
17 вересня виповнюється 156 років від дня народження Михайла Коцюбинського, майстра коротких психологічних творів, митця, який словами творив картини природи, наповнені сонцем й безмежжям простору.
Не маючи вищої освіти, Михайло Коцюбинський знав 9 мов, окрім російської та української. Працюючи чиновником Чернігівської управи, на роботу приходив з квіткою в бутоньєрці. До нестями любив природу й віддавав їй данину в своїх творах...
В жанрі короткого прозового твору неймовірно важливо зберегти баланс і не заглибитись в деталізацію подій, натомість акварельними мазками передати емоції та відчуття. В цьому Михайло Михайлович був неперевершеним, його оповідання та новели порівнюють з картинами Моне й Дега.
Лікування письменника наприкінці життя в Італії подарувало читачам оповідання «Хвала життю» – гімн у прозі, що прославляв життя у всіх його проявах. Страшні картини зруйнованого землетрусом міста, яке вже рік оговтується після страшних врат. І на контрасті – природа, що постійно нагадує: ти пісчинка у Всесвіті; що б не сталось з тобою – я буду завжди; я стихія, що керує тобою. Я безжальна й неймовірно прекрасна.
«Художник має трохи інші очі, ніж другі люди, і носить в душі сонце, яким обертає дрібні дощові краплі в веселку, витягає з чорної землі на світ Божий квіти і перетворює в золото чорні закутки мороку» М. Коцюбинський
