У 2021 році виповнюється 130 років з дня народження видатного земляка - Павла Тичини
Павло Тичина. Дружній шарж художника Сашка (Олександра Довженка)
Живу, живу – ридаю,
Живу, живу – сміюсь.
Чого живу – не знаю
І думати боюсь.
Такий цей світ прекрасний,
Такий цей світ сумний,
Що я то сокіл ясний,
То просто – навісний.
«Музична ріка – найкраща характеристика для творчості нашого Павла Тичини» Максим Рильський
У 2021 році виповнюється 130 років з дня народження видатного земляка - українського поета, перекладача, публіциста, новатора поетичної форми Павла Тичини.
Народився поет, за різними даними, 23 або 27 січня (Тичина зазначав у своїй біографії саме другу дату) 1891 року у селі Піски на Чернігівщині у багатодітній родині дяка. За офіційними документами прізвище поета — Тичинін, адже "чомусь батькові забажалось Тичина переробити на Тичинін — і це останнє у мене по всіх документах, кінчаючи середньою школою".
З раннього дитинства Павло Тичина виявив хист до музики, малювання і віршування.
Батько-дяк прилаштував Павла вчитись до духовної семінарії і з 9 років хлопчик співав у архієрейському хорі при Єлецькому монастирі у Чернігові. Він виділявся своїми здібностями, тож керівник хору доручав йому навчати нотної грамоти новачків. Так учнем Павла Тичини став молодший брат Євген, а згодом – майбутня знаменитість, хоровий диригент Григорій Вірьовка. Хор хлопчиків залучали до участі у похоронах вищого духовенства, а одного разу запросили виступити в Іллінських печерах. Хлопця настільки вразила акустика та містична обстановка, що той мало не збожеволів.
Під час навчання у Чернігівській духовній семінарії Тичина грав у оркестрі на флейті, кларнеті та гобої, сам навчився грати на фортепіано та бандурі, часто диригував зведеними хорами в Чернігівському народному домі.
«Серед нас поет» – сказав Михайло Коцюбинський на одній з літературних субот, на які привів Тичину його викладач малювання Михайло Жук. Саме тут молодий поет почав читати свої вірші.
Для кожного звуку в нього був свій неповторний образ: гудок паротяга – жовтий, густий; а гудок електрички – рипучий й прямий – ніяк не офарбовувався. Сприйняття світу через музику, злиття слова й музики – ось що привніс в поезію молодий Тичина, те, що до нього не вдавалось нікому серед поетів.
Збірка «Сонячні кларнети», яка вийшла 1918 року, була величезною подією в історії української літератури. Книжка з жовтогарячими соняхами на обкладинці, накладом у 1000 примірників, стала вибухом світла та радості серед кривавих подій громадянської війни.
26 поезій, дві поеми та поетичний переклад з французької «Колискової» Анатоля Ле Браза – і після виходу першої поетичної збірки 27-річний Тичина стає живим класиком.
«Його «Сонячні кларнети» ввійшли в мою душу як море акордів і дня і ночі, і світання і заходу. Він чарував і полонив мене. Я жив тільки його образами, повними музики і сонця…» Володимир Сосюра
Розпрозорювати, хмаріти, весніти, напашений, придолинок, гучінь, ласкавіти – Тичина створив надзвичайно багато неологізмів. Інститут мовознавства імені О. О. Потебні НАН України видав словник поетових новотворів. Джерелами були як поезії, так і переклади Тичини й неопубліковані рукописи. Це видання стало першим українським словником авторських неологізмів.
О, я не невільник,
Я ваш беззаконник.
Я – сонцеприхильник,
Я – вогнепоклонник.
Я ранок стрічаю,
Мов друга: «Йди, світлий!»
І всіх розцвічаю,
сам я розквітлий.
під час навчання у Чернігівській семінарії у 1907-1913 роках, Тичина вивчив старослов’янську, староєврейську, латинську, німецьку та французьку мови. З 1923 по 1934 роки оволодів вірменською, грузинською, тюркською й 1926 році вступив до Всеукраїнської наукової асоціації сходознавства. Загалом поет вільно володів п’ятнадцятьма мовами, а самостійно вивчив більше двадцяти мов. У літературних перекладах Тичина схилявся до використання «переспіву» та часто «переповідав» текст, використовуючи власну стилістичну манеру.
«Павло Тичина – найспівучіша пісня нашої літератури ХХ віку» Олесь Гончар
Підготувала провідний бібліотекар бібліотеки ім. М. Коцюбинського Олена Рахно.
