Видатні постаті Чернігівщини: Микола Вербицький
13 лютого (за новим стилем) 1843 року у Чернігові народився майбутній письменник, громадський діяч, педагог Микола Вербицький.
Його батько, Андрій Іванович Вербицький-Антіох, служив старшим секретарем Чернігівської губернської управи. В родині значна увага приділялася літературі та мистецтву.
У 9 років Микола пішов вчитися до Чернігівської гімназії, де навчався у самого Леоніда Глібова. Коли хлопцю було лише 10 років, на сторінках «Чернігівських губернських відомостей» побачили світ його перші вірші.
Після закінчення гімназії, продовжив навчання у Київському університеті, з якого згодом був виключений через участь у студентському русі. Потім був Петербурзький університет, але і звідти його відрахували й вислали до Києва, де Микола, ретельно підготувавшись, зміг скласти екстерном екзамени у Київському університеті.
Під час навчання у Петербурзі, на одній зі студентських вечірок, Микола Вербицький, Павло Чубинський та Тадей Рильський створили текст, який після декількох перероблень згодом став Державним Гімном України. Перші рядки придумав саме Микола Вербицький, котрий, імпровізуючи на мотив польського гімну, заспівав: «Ще не вмерли України ні слава, ні воля, ще нам, браття молодії, усміхнеться доля…».
Після недовгого вчителювання у Полтаві, Микола Вербицький у 1866 році повернувся до Чернігова, де долучився до активної культурної роботи, що з неабияким піднесенням велася чернігівською інтелігенцією.
У пансіонаті пані Осовської Микола Вербицький викладав словесність, там він познайомився з Манєю Адасовською (майбутньою актрисою Марією Заньковецькою). Вербицький був її улюбленим вчителем, саме він поставив у пансіонаті виставу «Дочка Кощія», в якій відбувся перший виступ майбутньої зірки.
У 1875 році Миколу Вербицького як українофіла та заступника селян висилають з Чернігова. Він їде вчителювати до Рязані, потім – до Орла. Загалом адміністративна висилка тривала 25 років. До Чернігова Микола Вербицький повернувся тільки у 1900 році. Виснажений хворобами та розлукою з рідними, він все одно натхненно включається в літературне життя: пише романси «Веснянка», «На спомин», бере участь у виданні альманаху «З потоку життя», створює цикл віршів «Пісні старості»… На жаль, літературний доробок Миколи Вербицького роздрібнений по різних виданнях, окрема збірка ще чекає на свій вихід.
Не стало Миколи Андрійовича 10 грудня 1909 року. Тривалий час вважалося, що його поховали на Болдиній горі поряд з могилою Опанаса Марковича. Чернігівський дослідник Володимир Руденок, намагаючись встановити точне місце останнього притулку поета, натрапив на документ, в якому йдеться, що Вербицького поховали «на общем черниговском кладбище». Напевно, це питання ще залишається відкритим та потребує ретельного вивчення.
Підготувала головний бібліограф ЦМБ ім. М. Коцюбинського Олена Куннова.
Джерела:
- Замай Л. Творив і жив для народу / Людмила Замай // Чернігівські відомості. – 2003. – 14 березня.
- Проніна Т. Микола Андрійович Антіох-Вербицький : "Життя і творчість. Чернігівське оточення" : до 170-річчя від дня народження / Тетяна Проніна // Літературний Чернігів. – 2013. – № 1 (61). – С. 131-137.
- Сапон В. Першим заспівав "Ще не вмерла Україна..." / Володимир Сапон // Деснянська правда. – 2011. – 28 липня. – С. 2.
- Чернякова О. Два рядки до Гімну / О. Чернякова, А. Курданов // Деснянська правда. – 2010. – 21 серпня. – С.92.
- Шевчик І. С. Поховання Миколи Вербицького на території Іллінського монастиря / І. С. Шевчик // Чернігівські старожитності : науковий збірник. – Чернігів : КП "Вид-во "Чернігівські обереги", 2009. – Вип. ІІ. – С. 334-338.
