Видатні постаті Чернігівщини: Степан Ніс
«Він учиться у народу і прекрасно учиться. Вище його у нас нема етнографа» (Пантелеймон Куліш про Степана Носа)
6 травня 1829 року у селі Понори Конотопського повіту Чернігівської губернії народився Степан Ніс – збирач і пропагандист фольклору, письменник, лікар та громадський діяч. Протягом багатьох років він збирав пісні, приказки, прислів’я, інші етнографічні матеріали в повітах Київської, Чернігівської та Харківської губерній. Зібрані ним матеріали – енциклопедія творчості та побуту українського народу, велика кількість записаних ним пісень були покладені Миколою Лисенком на музику. Також його записами зацікавилось Російське етнографічне товариство, він передав туди нотатки – 81 казку, 158 загадок, 1173 пісні. Сучасники згадували про С. Носа, як про чудового знавця народної пісні, побуту та звичаїв народу. «Він знав силу-силену народних пісень, з безмежною різноманітністю наспівів… співав з надзвичайною енергією, особливо деякі думи і бурлацькі пісні…».
Степан Ніс народився у поміщицькій сім’ї. Початкову грамоту він отримав у дяка, а у 10 років поїхав навчатись до Полтавської гімназії, у 1849 році вступив на медичний факультет Київського університету.
«В той час студенти українці (душ 18–20) жили всі вкупі десь біля Хрещатика. Ті, що належали до цієї компанії, яка більш відома була під назвою «Носівської партії», були найзавзятіші патріоти, котрі прагнули відати всі свої сили на користь рідного краю та народу». Студенти вдягались в українські народні костюми, вивчали історію України, Степан Ніс чудово грав на бандурі та скрипці, прекрасно співав. Перебуваючи на канікулах, гуртківці занотовували все, що вдавалося почути – «розпочинаючи від пісень, історичних оповідок, висловів народної практичної філософії, ... і закінчуючи тим, що їсть, п’є, чим живе дихає рідний край».
У 1854 році Степан Ніс закінчив навчання в університеті, під час Кримської війни працював ординатором у військовому шпиталі у Таганрозі; пережив блокаду і бомбардування міста, пізніше був нагороджений медаллю.
Згодом у Харкові Ніс витримав іспит на звання повітового лікаря та оператора (медексперта) – члена лікарської управи, у 1858 році прибув до Чернігова і був призначений хірургом.
У Чернігові Степан Ніс винайняв квартиру на вулиці Богоявленській (наразі вул. Шевченка), яка перетворилась на громадський літературно-мистецький клуб, діяльність якого мала на меті розвивати інтерес до української народної культури. Так сформувалась Чернігівська «Громада», до складу якої входили Опанас Маркович, Леонід Глібов, Парасковія Глібова, Олександр Лазаревський. На громадських засадах було створено бібліотеку: члени гуртка робили добровільні внески для придбання книг з історії України, та українських авторів. Прямо з Петербурга до Чернігова надходили твори Тараса Шевченка, одних лише «Гайдамаків» мали 197 примірників. Згодом це зібрання книг стало основою громадської бібліотеки (в наш час обласна універсальна наукова бібліотека ім. В.Г. Короленка).
«Куренівці» брали участь в організації недільних шкіл, возили книги, грали вистави.
«Сам Степан Данилович красивий і з лиця, і своєю гарно складеною фігурою. Особливо кидалися у вічі його довжелезні пухнасті вуса. Довжину вусів його можна уявити хоча б з того, що взимку він перекидає їх на потилицю: лівий вус кладе направо, а правий — наліво, кінці з’єднує спереду і зав’язує їх на шиї, наче краватку. Це він робить для того, щоб вони не замерзали. Коли Степан Данилович сяде на підлогу (а це бувало з ним тоді, коли грав роль кобзаря Степана у п’єсі «Невольник»), то вуса його торкалися до землі, або, точніше, — їхні кінці волочилися по підлозі. З природи він флегматичний, спокійний, малорухливий».
У ці ж роки Ніс почав дослідницьку діяльність, його перші праці були опубліковані у «Черниговских губернських ведомостях».
Через Степана Носа потрапляли до Чернігова нелегальні видання, які зберігались на квартирі. Через революційні відозви «Земля і воля» його й заарештували у 1863 році. Під час жандармського обшук господар, «ошаленівши», вдарив поліцмейстера Ляшенка бандурою! За це він відсидів 9 місяців у казематі Петропавлівської фортеці.
Після повернення, через «неблагонадійність» місцева влада домоглась висилки до Бєлозерська Новгородської губернії під нагляд поліції. Дев’ять років життя, робота за жалюгідні 6 карбованців на місяць, без друзів та активного громадського життя. Але й тут Ніс занотовував спогади, афоризми, створював каламбури; свої щоденникові нотатки він називав «іскринками», «краплинками бігучого життя». У 1874-75 роках анонімно були видані його праці «Про хвороби та як їм запобігати», «Ліки своє народні з домашнього обіходу і в картинах життя», «Наїдки або новаторство українське».
Після повернення із заслання Степан Ніс працював лікарем у Чернігові, Ярославлі, на Вітебщині, у Болгарії, знову у Чернігові і нарешті у Городні. Він продовжував етнографічну діяльність, підготував розвідки з питань народної медицини; частина цих праць вийшла друком. У 1888 році він видав свої замітки лікаря «У всякого народа своя природа».
Повернувшись на Чернігівщину, Степан Данилович жив тихим життям, «вже більше гусей не дражнив», мав медичну практику з такою малою платнею, що навіть не мав змоги забезпечити необхідним своїх синів. У 1901 році він помер і був похований у Городні.
Підготувала Олена Рахно, провідний бібліограф бібліотеки ім. М. Коцюбинського.
Література:
- Вітковська І. "... Не бути іноземцем на рідній землі" / Інга Вітковська // Чернігівські відомості. – 2009. – 13 травня. – С. 17.
- Ісаєнко О. Він любив свій народ / Олена Ісаєнко // Деснянська правда. – 1989. – 6 травня.
- Ковалець Я. Степан Ніс / Яків Ковалець // Сіверянський літопис. – 1998. –№ 4. – С. 78-81.
- Ніс Степан Данилович (1829-1901) // Хто є хто на Чернігівщині. Видатні земляки : довідково-біографічне видання : вип. 2. – Київ, 2004. – С. 31.
- Богоявленська: від Красної площі до Красного мосту // Сапон В. Вулиці старого Чернігова : історико-краєзнавчі етюди / Володимир Сапон. – Чернігів : РВК "Деснянська правда", 2007. - С. 89-94.
- [Степан Данилович Ніс] // Самойленко Г. Літературне життя Чернігівщини в ХІІ - ХХ ст. / Григорій Самойленко. – Ніжин, 2003. – С. 101-102.
