ВОЛОДИМИР САПОН

Чернігів

З билинних і літописних рядків
Ти постаєш велично над Десною
Минувшиною славною, красою,
Неперебутнім сяєвом віків.

У чистоті деснянської води
Відбився Вал – тут помисли високі –
Лунають в тиші Пушкінові кроки,
Шевченкові не стерлися сліди.

Ти вистояв у бурі навесні
Супроти зла у лютому двобої –
Навік застигли сіверянські вої
Над пам’яттю при Вічному вогні.

Нове століття в повен небозвід –
Добра й труда криниця непочата,
І юні вже ростуть чернігівчата
Продовжити твій древній родовід.

Перунів гай

Пам’яті найтоншу павутинку
Порухом, гляди, не розірви –
Загляда в літописну сторінку
Підліток-дубочок із трави.

Наймолодший в Перуновім гаї
Доторка корінчіком віків,
Де двигтять громи на виднокраї,
Мов лиха орда степовиків.

Обпалило блискавкою дуба,
Впав на крона вогняний нагай –
«Цеє древо Перунові любо!
І пішло з тих пір – Перунів гай.

І вклонялись сіверяни горді
Лику громовержця поміж віть.
Сотні літ – як він уже не в моді,
Тільки гай, як і колись, стоїть.

Гай шумує буйноквіто, лунко.
Де Перун? Не наздогнать літа…
Може, його правнучок Перунко
Тут дубочком-підлітком зроста?

Я його красі і юній міці
Поклонюся в древньому гаю,
Мов схилюсь до вічності криниці –
Че себе пізнаю? Пізнаю…

***

На Магістрацькім озері човни
До берега прип’яті ланцюгами,
Їх листям засипають і дощами
Вітрів осінніх дикі скакуни.

Вода рябіє аж до глибини,
Де карасі дрімають під корчами.
Лежать прибрежними стежками
Копички сіна, ніби валуни.

Старий вагончик, мов на вітражі,
Живуть по черзі в нім лиш сторожі.
На ганку пес, рибальські сохнуть сіті,
Димком навпроти пихкає плита.
А під вікном безсмертник доцвіта,
Немов краплина синьої блакиті.

Кiлькiсть переглядiв: 96