Афоризми Григорія Сковороди: Філософія серця
#Сковорода_300
«Філософія серця» Григорія Сковороди виражає український менталітет, природну національну стихію. Саме сьогодні особливо актуальним є звернення до національних традицій, до тих джерел, з яких і розпочинається наша духовність – до «серця» власного народу.
Спостерігаючи за українським суспільством та її національною культурою тривалий час, науковці дійшли висновку, що давньою традицією української філософії є важливість почувань-емоцій, а також, що типовою рисою національного душевного складу є «сердечність».
Серце посідає важливе місце у філософській системі Сковороди, бо воно дорівнює людині, її глибинній сутності:
«Серце то єсть голова зовнішностей твоїх. А коли голова, то сам ти єси твоє серце».
Для Г. Сковороди зрозумілим було те, що в серці як символі міститься висока духовна цінність. Як орган сприйняття воно відрізняється і від розуму, і від свідомості людини, виступаючи зосередженням як свідомого, так і несвідомого, як душі, так і тіла й духу, що містить знання неспівмірно глибше і ширше від знання інтелекту. За його словами, серце – це безодня, яка одкривається в людській істоті. Безодня, що є джерелом усіх наших думок, почуттів і дій. Визнаючи людське тіло тлінним, мисленник твердив про первинність і незнищенність серця.
«Істиною людини є серце в людині, глибоке ж серце — одному лише Богу досяжне, як думок наших безодня, просто сказати душа, тобто суттєва істота», «сила», поза якою «ми є мертва тінь». Пізнавши серце, пізнаєш саму людину.
У своїх трактатах філософ оперував поняттям «веселіє серця», яке він тлумачив як стан духовного спокою, блаженства, внутрішнього комфорту, коли людина перебуває у злагоді із собою та світом. «Веселіє серця» досягається тоді, коли людина чинить у житті так, як їй підказує серце, а діяльність її відповідає «сродності» природних нахилів. Поняття «веселіє серця» близьке до поняття «щастя», яке слід шукати у своєму серці:
«Там Бог і щастя, не далеко воно. Поблизу єсть. У серці і в душі твоїй».
Певною мірою сповідували «філософію серця», принаймні були дотичні до неї, представники українського романтизму П. Куліш, Т. Шевченко та М. Гоголь. Пантелеймон Куліш постійно відстоює думку про гармонійне поєднання «праведного розуму» і «чистого серця», і його бачення християнства кордоцентричне в своїй суті. В усій творчості Тараса Шевченка простежується безмежна «робота» серця як осередку внутрішнього життя, найглибших почувань. Сам поет живе правдою серця. Микола Гоголь, як і Григорій Сковорода, називає душу «серцем», яке є глибоким джерелом для пізнання як самої людини, так і людського світу, світу взаємин між людьми. У XIX ст. «філософію серця» Сковороди продовжив український філософ та педагог Памфіл Юркевич.
Нині дуже важливо навчити людей жити серцем, а для цього існує лише один шлях – шлях поєднання розуму із серцем. Та поки що центральне місце у людській цивілізації займають наука і пізнавання. Таке становище хибне, адже бездуховна наука веде до небажаних наслідків і спотворень, свідками яких стали ми сьогодні.
Найголовніша цінність «філософії серця» для нас, нинішніх, полягає в тому, що вона не тільки вказує на необхідність подолання бездуховності, але й окреслює шляхи до здобуття духу. Духовність є способом життя, в якому розум діє узгоджено із серцем. Слід жити сердечним розумом, і якість життя від цього кардинально зміниться.
Джерела:
- Сковорода Г.С. Твори у 2-х томах. Т.1. Поезії. Байки. Трактати. Діалоги. – Київ: Обереги, 2005. – 528с.
- Сковорода Г.С. Твори у 2-х томах. Т.2. Трактати. Діалоги.Притчі. Переклади. Листи. – Київ: Обереги, 2005. – 476с.
- Барабаш Ю.Я. Вибрані студії: Сковорода, Гоголь, Шевченко. – Київ: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2006. – 744с.
- Білоус П. В. Українська література XI—XVIII ст. — К.: ВЦ «Академія», 2009.
- Войтків Л.В. Серце як екзистенційна засада духу в українській філософії ІІ половини ХІХ – і половини ХХ століття[Електронний ресурс]/ Войтків Леся Василівна. – Режим доступу: https://npu.edu.ua/.../dicer/K_26.053.13/dis_Voytkiv.PDF
- Драч І. Ф. та ін. Григорій Сковорода: біографічна повість / І.Ф. Драч, С.Б. Кримський, М.В. Попович. – Київ: Молодь, 1984. – 216с.
- Шевчук В.О. Пізнаний і непізнаний Сфінкс: Григорій Сковорода сучасними очима: Розмисли. – Київ: Пульсари, 2008. – 528с.: іл.
